Чи можна засуджувати тих, хто перейшов до ПЦУ з військкомату?
На Закарпатті клірик Ракошинського Покровського монастиря архімандрит Серафим (Растворов) вирішив перейти до ПЦУ і звернувся з проханням до місцевого «єпископа» Віктора Бедя. Той прохання прийняв. У відповідь митрополит Мукачівський Феодор заборонив о. Серафиму служіння.
Здавалося б, ситуація не унікальна: добровільні переходи до ПЦУ хоч і рідкісні, але трапляються. Однак є нюанс. Напередодні архімандрита Серафима мобілізували, і в ТЦК йому запропонували нехитрий спосіб уникнути передової: або фронт, або ПЦУ. Священник обрав ПЦУ.
У липні 2026 року стався ще один перехід – і в подібних обставинах. До структури Думенка приєднався настоятель Покровського храму УПЦ села Хмельна Черкаської області архімандрит Єпіфаній (Руденко). Рішення він прийняв, перебуваючи у військкоматі. Тобто він перейшов до Думенка, щоб просто вийти на свободу.
Відомо чимало випадків, коли священникам і дияконам УПЦ, захопленим співробітниками ТЦК, пропонували простий шлях до звільнення – перейти до ПЦУ. Більшість відмовлялися. Але виникає питання: чи можна засуджувати тих, хто відмовитися не зміг?
Вибір, перед яким сьогодні ставлять священнослужителів УПЦ, страшний: зректися своєї Церкви або залишитися їй вірним і втратити здоров'я, а може, й життя. Майже у кожного – сім'я, діти, які можуть залишитися без батька.
Одне можна сказати напевно: у державі, де священнослужителів ставлять перед таким вибором, ні про яку свободу віросповідання говорити не доводиться.
