«Не дайте цій смерті розчинитися»: реакція світу на вбивство у Святогірську
Після вбивства ченця Варсонофія у Святогірській лаврі помітної реакції українських властей не послідувало. Зате не мовчать православні з різних країн. І дедалі частіше вони ставлять питання про багаторічну кампанію проти УПЦ, на тлі якої сталося це злочин.
Фабула злочину
23 серпня 2026 року близько 11:00 на території Свято-Успенської Святогірської лаври група невстановлених осіб напала на насельників обителі. Чернець Варсонофій (Турянський) був убитий, інок Григорій і мешканець монастиря Андрій Кириєнко отримали тяжкі поранення.
Пізніше судмедекспертиза встановила, що отець Варсонофій загинув від наскрізного вогнепального поранення голови та шиї. Кримінальне провадження відкрито, однак особи нападників і остаточний мотив злочину офіційно поки не встановлені.
Один із поранених, послушник Андрій Кириєнко, розповів, що на нього напали з ножем троє військовослужбовців після того, як на привітання «Слава Україні!» він відповів «Слава нашому Господу Богу. Спаси і збережи». За словами братії, є підстави вважати, що такий самий діалог відбувся і з ченцем Варсонофієм перед його вбивством.
Реакція ЗМІ
Світські українські ЗМІ почали писати про те, що сталося, лише через добу. ТСН опублікувала новину 24 серпня о 10:45, «Українська правда» – о 11:13, а РБК-Україна – і зовсім о 14:28.
При цьому ті світські ЗМІ, які все ж написали про злочин, здебільшого обмежилися викладом самого факту нападу та відомостями про стан постраждалих. У знайдених нами матеріалах цих видань не було ні вимог розкрити злочин і покарати винних, ні згадки про релігійну ненависть як можливий мотив. Зазвичай резонансні злочини викликають в українських ЗМІ шквал подібних публікацій. Але не тоді, коли вбивають ченця УПЦ.
Не стала ця історія і помітною темою авторських колонок, політичних ток-шоу або публічних заяв чинних керівників держави. Вона так і залишилася лише короткою кримінальною новиною.
Ще більш вражаючим є мовчання властей.
25 серпня поліція підтвердила, що відомості про напад внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) за статтями про умисне вбивство та замах на вбивство. Але й ця інформація стала публічною лише у відповідь на запит одного зі ЗМІ.
На офіційному сайті Президента України 24–25 серпня – зокрема у зв'язку з Днем Незалежності – публікувалися численні повідомлення, заяви та звернення Володимира Зеленського, однак реакції на вбивство у Святогірській лаврі серед них немає.
Не виявили ми публічної заяви і з боку керівництва Верховної Ради. В офіційній парламентській стрічці цих днів публікувалися повідомлення про зустрічі керівництва парламенту, заяви депутатів, законодавчі ініціативи та інші події, однак Святогірська лавра там не згадувалася. Не послідувало і публічної реакції Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Але особливо показовим є мовчання Держслужби з етнополітики та свободи совісті – державного органу, який безпосередньо відповідає за сферу релігії. Важко уявити, щоб ДЕСС так само промовчала, якби вбили священнослужителя будь-якої іншої конфесії.
Молитва і солідарність
Зовсім інакше на вбивство відреагував православний світ – і в Україні, і за її межами.
Предстоятель Православної Церкви Чеських земель і Словаччини митрополит Ростислав підкреслив, що «святе місце, де здійснюються чернечі труди, де завжди жевріє молитва до Пречистої Богородиці, стало місцем кровопролиття – проявом людської злоби та ненависті диявола».
Першоієрарх Російської Православної Церкви Закордоном митрополит Микола звернувся до намісника Святогірської лаври митрополита Арсенія та братії: «Ми знову відчуваємо себе такими, що стоять поруч із вами – не лише серцем, але й у молитві».
Архієрей Єрусалимського Патріархату митрополит Востріський Тимофій закликав покарати вбивць і вказав на атмосферу, в якій стався злочин: «Останні роки навколо Української Православної Церкви склалася важка атмосфера: про її вірних нерідко говорили публічно так, як не личить говорити про співгромадян і єдиновірців, і різкість подібних слів давно перестала когось бентежити».
Митрополит Германський і Центральноєвропейський Ісаак (Антіохійська Церква) зажадав, «щоб правда про це страшне злодіяння вийшла назовні, а справедливість восторжествувала».
З канцелярії Предстоятеля Польської Православної Церкви митрополита Сави надійшли співчуття у зв'язку з вбивством о. Варсонофія: «Підняти руку на іншу людину – це теж трагедія». При цьому в Польській Церкві заявили, що моляться не лише про вбитого, але й про злочинців – щоб вони усвідомили скоєне.
Ігумен Грузинської Церкви Назарій (Басілая) назвав напад на насельників Святогірської лаври та вбивство ченця Варсонофія трагедією, яка глибоко зачепила духовенство і всіх християн. «Ми, як духовенство з братньої країни, співчуваємо і розділяємо ту велику скорботу, що обрушилася на Лавру», – сказав отець Назарій.
Засудили вбивство о. Варсонофія і клірики Елладської Церкви – архімандрит Єфрем (Аврамідіс), протопресвітер Георгій Кацаунис і ієрей Андрій Євангелатос. Клірик Сербської Церкви архімандрит Хризостом (Нешич) назвав вбивство ченця каїновим гріхом. Свій голос підняли також болгарський священник Василій Димитров, албанський богослов доктор Фемістокл Бамбулла, який назвав вбивство раною для всієї Церкви, і грецький богослов Георгіос Фундулакіс. А болгарський теолог Георгій Тодоров назвав тяжким гріхом саме мовчання про вбивство у Святогірську.
Але на підтримку братії Святогірської лаври писали не лише православні. Архієпископ Белградський Римсько-католицької церкви кардинал Ладислав Немет, як і Георгій Тодоров, заявив, що мовчання про вбивство неприпустиме. Засудили злочин і католицькі єпископи Чехії – єпископ Пльзенський Томаш Голуб і єпископ на спокої Вацлав Малий.
Висловилися також німецький протестантський богослов доктор Генріх Дерксен і доктор Ірина Вольфсон. Про трагедію почали писати і церковні ЗМІ інших країн – грецький портал «Ромфея», болгарський «Христоносці», македонський «Літургія».
«Не дайте цій смерті розчинитися»
У заявах лунала вимога розкрити злочин і не дати цій трагедії зникнути з інформаційного поля.
Керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Паканич) поставив питання прямо: «Невже комусь дано право безкарно вбивати лише тому, що інша людина – "не тієї віри"?» І закликав: «Не дайте цій смерті розчинитися в холодній суспільній байдужості».
Єпископ Штутгартський Йов підкреслив: «Безжальна і, можу припустити, безкарна розправа з представником Церкви, яка в Україні вже багато років стоїть на межі державної заборони, відправляє нас подумки до часів раннього християнства, коли представників religio illicita – забороненої релігії – можна і потрібно було знищувати на благо суспільства».
«Коли людину роками привчають бачити в братові ворога»
Але найбільш суттєва частина заяв стосується вже не лише пошуку вбивць. Православні ієрархи ставлять питання про ту суспільну атмосферу, в якій стався злочин.
Митрополит Антоній нагадав про захоплення храмів, законодавчий тиск та інформаційну кампанію проти УПЦ. На його думку, внаслідок цього до її вірян стали ставитися як до людей другого сорту.
Ще пряміше висловився митрополит Востріський Тимофій. Він назвав вбивство отця Варсонофія закономірним результатом багаторічної кампанії цькування та розпалювання ненависті проти УПЦ: «Коли людину роками привчають бачити в хрещеному братові ворога, рано чи пізно хтось обов'язково доведе цю думку до крайньої межі».
Єпископ Штутгартський Йов звернув увагу на реакцію ЗМІ: «Ми спостерігаємо... відносне мовчання українських ЗМІ і повне мовчання німецьких ЗМІ». Причину він вбачає в тому, що загиблий належав до «не тієї», з точки зору українського націоналізму, Церкви.
7 вересня митрополит Черкаський і Канівський Феодосій сформулював цю думку гранично жорстко: «Політики і ЗМІ сьогодні в Україні настільки сильно розпалили... ненависть до Української Православної Церкви, що просто бути її членом... вже небезпечно».
Ненависть до УПЦ розпалювали не лише політики. Цим займалися актори, блогери, громадські діячі, журналісти та багато інших. Не будемо перераховувати всі випадки словесної агресії та закликів до насильства на адресу УПЦ. Але один епізод все ж варто згадати.
7 грудня 2022 року актори «Кварталу 95» Олександр Пікалов і Євген Кошовий у випуску «Байрактар News» запропонували глядачам своєрідний жартівливий «прайс-лист»: «Плюнути в священника УПЦ МП – 20 грн... вдарити по лівій щоці і автоматично по правій – 100 грн». 10 грудня ролики були розміщені на YouTube-каналах, пов'язаних із «Кварталом 95». УПЦ розцінила ці слова як пропаганду фізичного насильства щодо духовенства і звернулася до правоохоронних органів.
Реакція поліції була вкрай мляво. Кримінальне провадження зареєстрували лише 10 березня 2023 року, тобто через три місяці, і то лише після того, як бездіяльність слідчого оскаржили в суді. Була призначена лінгвістична експертиза, однак до грудня 2024 року її результати представникам УПЦ так і не надали, заявників не допитали, а підозри Кошовому і Пікалову не пред'явили. Більш пізніх публічних даних про суттєве просування розслідування нам виявити не вдалося. Простіше кажучи, справу спустили на гальмах.
Звісно, між «прайс-листом» Кошового і Пікалова та вбивством ченця Варсонофія немає прямого причинно-наслідкового зв'язку. Але цей епізод – як і реакція на нього правоохоронців – добре характеризує атмосферу ненависті та безкарності, що склалася навколо УПЦ. Саме її мають на увазі православні ієрархи, коли говорять про те, що образ «ворожої Церкви» створювався роками.
Ченця у Святогірську вбила ненависть?
У перші дні і тижні після трагедії в соцмережах почали висловлювати версії, що цей злочин – справа рук ворожої ДРГ.
У цьому контексті необхідно навести заяву бригадного генерала і командувача
3-ї окремої штурмової бригади Андрія Білецького, який прокоментував слова російського керівництва про взяття Святогірська.
Він підкреслив, що Святогірська лавра – це тил українських військ, куди російські солдати не могли проникнути апріорі: «У Святогірську не те що ніколи російського солдата не було… Тут все чудово, – сказав Білецький. – Місто Святогірськ знаходиться в смузі оборони 60-ї механізованої бригади 3-го армійського корпусу. Це тилова зона нашого корпусу».
Безумовно, остаточну відповідь дасть (якщо дасть) слідство. Водночас слова Андрія Білецького змушують замислитися.
Кілька слів про мучеництво
У деяких заявах православних ієрархів звучить і тема мучеництва ченця Варсонофія. Мученицькою назвав його кончину першоієрарх РПЦЗ митрополит Микола. Єпископ Штутгартський Йов уточнив: якщо свідчення постраждалих відповідають дійсності, може йтися про мучеництво у первісному значенні слова – грецьке μάρτυς означає «свідок», у даному випадку свідок Христа.
Митрополит Феодосій іде ще далі: «Вірю, що вбитий за прославлення імені Христового чернець Святогірської лаври поповнив сьогодні сонм мучеників нашої Церкви».
Сама Святогірська лавра наводить останні слова отця Варсонофія: «Слава Господу Ісусу Христу!.. Я чернець».
Звісно, закликати до канонізації о. Варсонофія зараз передчасно: ми не знаємо всіх обставин того, що сталося. Але саме те, що вбивство у Святогірській лаврі обговорюється в такому ключі, досить красномовно. Це показує, що православні вбачають у тому, що сталося, не просто кримінальний епізод або трагічний збіг обставин, а щось набагато глибше.
Замість висновку: образ ворога несе смерть
Слідство поки не встановило ні особи вбивць отця Варсонофія, ні остаточного мотиву нападу.
Але було б помилкою розглядати трагедію у Святогірську поза контекстом державної релігійної політики України останніх років. Ця політика і значна частина публічної риторики послідовно представляли УПЦ не як Церкву, а як загрозу національній безпеці, джерело нелояльності та ворожого впливу. Епізод із «Кварталом 95» особливо наочно показує, як далеко заходила ця мова: фізичне приниження священника стало предметом публічного жарту.
Подібна риторика формує суспільну свідомість: якщо роками називати УПЦ ворогом, її духовенство – «московськими попами», а вірян – адептами «русского мира», то й насильство проти них починає здаватися не злочином, а проявом патріотизму.
Штучно створений образ ворога стає смертельно небезпечним. Посіяне владою насіння ненависті приносить страшні плоди. Замість того щоб згуртовуватися, суспільство розколюється на ворогуючі табори. Що ще має статися, щоб влада усвідомила: Україна платить надто високу ціну за спроби виліпити з власної Церкви внутрішнього ворога?
