Голгофа посеред погрому
Восени 1938 року єврейський художник Марк Шагал написав розп'ятого Христа. Навколо хреста горять синагоги й біжать біженці, а сам Розп'ятий вкритий молитовним покривалом.
Ми звикли, що розп'яття на світських картинах оточене золотом і пурпуром, скорботними жінками та плачучими ангелами. Тут нічого цього немає. Перед нами полотно, майже цілком біле. Згори навскоси падає широкий промінь холодного світла, і в його ореолі, на хресті, висить Христос. Замість звичної набедреної пов'язки на Ньому таліт – смугасте молитовне покривало, яке іудеї одягають у синагозі. Над головою напис івритом. А навколо пожежа.
Картина називається «Біле розп'яття». Шагал написав її в Парижі наприкінці 1938 року, невдовзі після Кришталевої ночі, коли по всій Німеччині горіли синагоги й громили єврейські доми та крамниці.
Картина, яку возили як злочинця
Що таке цькування, Шагал знав з власного досвіду. У 1933 році його картину «Нюшка тютюну», яку ще називають «Рабин», забрали з музею в Мангаймі й виставили на нацистській виставці «Картини культурного більшовизму». За повідомленнями сучасників, полотно возили містом у візку, як злочинця на страту, і вішали у вітринах з принизливими підписами. Картину публічно ганьбили, наче живу людину.
У 1937 році роботи Шагала вилучили з німецьких музеїв, а три з них показали на виставці «Дегенеративне мистецтво». Того ж року художник нарешті отримав французьке громадянство, у якому йому раніше відмовляли. Він жив у Парижі, але розумів, що біда, яка повзе Європою, рано чи пізно дістанеться й до нього.
Коли надійшли вісті про Кришталеву ніч, Шагал узяв пензель. І написав Голгофу.
Христос у таліті
Придивімося до полотна уважніше. Край таліта, як хустка, вкриває голову Христа – там, де ми звикли бачити терновий вінець. На хресті замість латинської абревіатури INRI написано івритом: «Єшуа Га-Ноцрі Мелех га-Єгудім» – «Ісус Назарянин, Цар Юдейський».
Там, де зазвичай стоять скорботні, Шагал помістив сцени погрому. Горить синагога, з неї на вулицю викинуто священні книги. Палають міські будинки, наступають солдати з червоними прапорами. Пливе човен, переповнений біженцями. Бреде старий з мішком за плечима – вічний мандрівник, якого ганяють з місця на місце. Біжить мати, пригортаючи до себе дитину. А над хрестом, у небі, ширяють єврейські старці й оплакують усе, що бачать унизу.
Спочатку на картині були й нацистські символи: свастика на пов'язці солдата, який підпалює синагогу, і табличка «Ich bin Jude» – «Я єврей» – на шиї чоловіка ліворуч. Пізніше Шагал їх закрасив, щоб образ став більш універсальним. Відтоді картина говорить уже не про конкретних катів, а про страждання невинних у будь-яку епоху.
Навіщо єврейському художнику хрест?
Питання закономірне. Шагал виріс у хасидській родині у Вітебську, хреститися не збирався. Приписи Закону він суворо не дотримувався, але своїй онучці казав: «Коли я малюю, я молюся». Так навіщо йому образ, який для багатьох євреїв був символом чужої, а часом і ворожої віри?
Сам художник пояснював це так: «Для мене Христос завжди символізував істинний тип єврейського мученика».
За його словами, таким він побачив Христа ще в 1908 році, коли вперше звернувся до цього образу під враженням від погромів. Перше велике розп'яття Шагал написав у 1912 році – за 26 років до «Білого». А в 1947 році, виступаючи в Нью-Йорку, він говорив, що «розп'яття» на вулицях Вітебська та інших міст «набувають трагічного вигляду самого розп'ятого Христа».
Шагал заговорив мовою, яку християнський глядач не міг не зрозуміти. Європа бачила, як горять синагоги, і художник ніби питав її: бачите, кого ви знову розпинаєте? Адже Христос теж був євреєм.
Промінь над пожежею
За всієї трагічності картина не безнадійна. Її головний колір – білий. Світло ллється згори прямо на Розп'ятого. У підніжжя хреста, за описами, горить менора, а світло від сувою Тори здіймається сходами до хреста.
Папа Римський Франциск називав «Біле розп'яття» своєю улюбленою картиною. У 2013 році він сказав про неї: «Ця картина не жорстока, а сповнена надії. Біль тут зображено зі спокоєм». І справді: посеред хаосу Христос нерухомий і тихий. Навколо все горить і руйнується, а Він спокійний посеред чужого болю.
Картину сприйняли по-різному.
Під час війни та невдовзі після неї багато євреїв бачили в розп'ятті Шагала символ мучеництва, без жодного месіанського сенсу. Пізніше християнські мотиви в його роботах почали викликати суперечки: дехто навіть звинувачував художника у відреченні від іудаїзму. Частина християн, у свою чергу, вважала таке поводження зі священним символом наївним.
З 1946 року полотно належить Чиказькому інституту мистецтв. Його не раз привозили до Європи: у 2015 році – до Флоренції та у Ватикан, у 2024-му – до Риму.
Що бачить тут християнин?
Для Шагала розп'ятий Христос – насамперед єврейський мученик. Християнин дивиться на Хрест інакше: на ньому висить Бог, що став людиною.
За плоттю Христос справді належав до єврейського народу. І Він співчуває кожному невинно гнаному, бо Сам пройшов шлях гнаного до кінця.
Тільки Шагал зупиняє хід часу на Голгофі. Біле світло падає на хрест, але що буде далі – невідомо. Християнин же знає продовження цієї історії: після темряви Страсної П'ятниці настає ранок Світлого Воскресіння. Тому для нас світло, що ллється на цей хрест, – уже відблиск прийдешньої Пасхи.
