Пастка осліпленого серця

Нещодавно Церква пропонувала нам для розгляду євангельську притчу про злих виноградарів (див. Мф. 21:33–42), і притчу про запрошених на весілля (див. Мф. 22:1–14), Господь наш Іісус Христос хоче всім пояснити, чому більшість людей не ставить перед собою мету досягнення Царства Небесного і не хоче належати до Церкви, брати участь у Її Таїнствах, а стверджує, що у них Бог у душі.

Згідно із сучасними статистичними даними, кількість таких людей сягає 90% і більше. І, як можна зрозуміти з останньої притчі про запрошених на весілля, навіть ті, хто нібито й виявив бажання бути з Христом, прийшли до Церкви і називають себе християнами (особливо під час якоїсь небезпеки – хвороби чи війни), не всі досягають зазначеної високої мети, бо прийшли сюди не у весільному вбранні.

Що це за невесільне вбрання? Як пояснюють святі отці, невесільне вбрання – це злі пристрасті, від яких людина впродовж свого життя, навіть належністю до Церкви, не намагається за допомогою молитви, посту і покаяння звільнитися.

Як можна зрозуміти з зазначених притч, найзлішою пристрастю, через яку люди нехтують спасінням своєї душі і не йдуть до церкви, є гнів. На це також вказує у своїй «Лествиці» преподобний Іоанн, ігумен Синайський. Він пише: «Сластолюбивий шкодить лише самому собі, а може бути, ще якомусь одному однодумцю; гнівливий же, подібно до вовка, часто бентежить усе стадо і багато душ бентежить і пригнічує». Ця пристрасть найбільше осліплює око душі, у стані гніву людина не здатна молитися, каятися, прощати. Від неї беруть початок і всі інші пристрасті – черевоугодництво (пияцтво і куріння), блуд, сріблолюбство, зневіра, туга, марнославство і гордість.

Саме через жорстоке серце і породжувану ним заздрість сталося перше вбивство – Каїном брата Авеля (див. Бут. 4:1–13). І всі війни, які були в історії людства, незалежно від того, хто на кого першим напав, розпалюються і підтримуються саме цією гнівною пристрастю. Щойно запал цієї пристрасті та інших не менш згубних гріхів завдяки покаянню зменшується, війни припиняються.

Гнівна пристрасть зазвичай знаходить собі виправдання в боротьбі за правду, за людську гідність, за справедливість. Однак, як пояснює святий апостол Яків, гнів людини не творить правди Божої (див. Як. 1:20). Апостол Павло закликає, щоб сонце не заходило у гніві нашому (див. Еф. 4:26). Тобто щоб ми шукали спосіб якнайшвидше примиритися.

Коли цей заклик до покаяння чує християнин, то він намагається робити все для того, щоб приборкати свій гнів або й зовсім позбутися гнівної пристрасті. А коли ці слова чує людина невіруюча, нецерковна, розкольник або сектант, то заклик до покаяння, навпаки, розпалює в ній ще більший гнів і навіть агресію.

Тисячі мучеників і сповідників, які постраждали за Христа в давнину і страждають донині, страждали передусім за свою проповідь покаяння, яку вони проголошували не стільки словесно, скільки одним лише святим образом свого життя.

Однак потрібно розуміти, що Церква не закликає зовсім не чинити опору злу, до чого закликав один відомий російський письменник, по-своєму інтерпретуючи слова Євангелія. Церква вчить, згідно зі словами святого пророка Давида, гніватися, але при цьому не грішити (див. Пс. 4:5).

Хтось скаже, що це неможливо. Але хто має віру, для того все можливо (див. Мк. 9:23). Хто не знає, що, приймаючи їжу, можна при цьому не грішити черевоугодництвом, дотримуючись установлених Церквою постів. Так само можна народжувати дітей і при цьому бути цнотливим, зберігаючи вірність у подружньому житті і плекаючи в серці самовіддану нелицемірну любов.

Той, хто має багатство, може не грішити сріблолюбством завдяки милосердю і щедрості. Можна навіть скорботіти і плакати, але не через те, що хтось нас образив або ми щось дороге втратили, а з приводу своїх гріхів і невдалих спроб від них позбутися. І хвалитися можна, і пишатися – але не собою, не своїми досягненнями, а прославляючи Бога за Його постійне піклування про нас. Отже, і гніватися можна, але не на інших, а передусім на самого себе за свої слабкості.

Христос, як підкреслює Церква в одному з піснеспівів, переміг Своєю страстю (тобто Своїми стражданнями) пристрасті всіх нас. І ми, надихаючись Його прикладом, можемо перемагати злобу цього світу, взявши хрест добровільних страждань, посиливши свою молитву, піст, свою боротьбу з пристрастями, не жаліючи себе.

Але серед чималої частини нинішніх християн поширюється інша тенденція: навпаки, максимально полегшити пости, скоротити молитви, різними лукавими словами виправдати свої пристрасті.

Щоб у цьому їх аніяк не докоряла совість, вони зазвичай ставляться до житій святих як до благочестивих легенд, висміюють тих людей, які намагаються уподібнюватися святим, ретельно виконуючи заповіді Божі і ведучи безкомпромісну боротьбу зі своїми пристрастями. Вони несправедливо звинувачують їх у заполітизованості, зневазі до церковних канонів і правил. Хоча все якраз навпаки.

Якщо й надалі більшість християн робитиме собі різні поблажки і замість того, щоб догоджати Богу, більше догоджатиме князям цього світу, то не хтось, а ми самі себе знищимо через свої пристрасті, а особливо через гнів.

Господь завершує Свою притчу про запрошених на весілля словами: «Багато покликаних, а мало вибраних».
​Якщо ми, дорогі брати і сестри, хочемо бути серед вибраних і насолоджуватися весільною трапезою в Царстві Небесному, то постараємося очистити себе від усіх пристрастей і набути весільне вбрання, яке зіткане за допомогою благодаті Божої і складається з віри, надії, любові, мужності, цнотливості, милосердя, смирення, розсудливості та інших святих чеснот.

Читайте також