Бог почув крик Давида, почує і наш

Докори Богові від царя Давида і від нас. Фото: СПЖ

Людина ховає рідних, отримує сумну звістку з фронту, п'ятий рік поспіль прокидається від повітряної тривоги – і одного разу ловить себе на думці: «Господи, де Ти?» І одразу слідом приходить інша думка: «Мабуть, не можна так думати, за таке Бог карає, я грішу». Відкриває Псалтир – і бачить там той самий крик про допомогу.

Третина Псалтиря – це крик

Біблієзнавці давно підрахували, що приблизно третина всіх псалмів – плачевні, зі скаргами, докорами, криком про допомогу. Псалмоспівець у відчаї запитує Бога: 
«Пробудися, чому спиш, Господи? Прокинься, не відкинь нас назавжди» (Пс. 43:24). Цар Давид волає: «Допоки, Господи, будеш зовсім забувати мене, допоки будеш ховати обличчя Твоє від мене?» (Пс. 12:2). Буквально в кожній фразі – докір: «Господи, Ти спиш, Ти мене забув, Ти відвернувся від мене».

Церква могла б викреслити ці рядки з богослужбових читань – надто вже вони незручні для людини, яка хоче бачити в Богові лише джерело втіхи. Але їх не викреслили.

Святитель Іоанн Золотоустий, тлумачачи слова 43-го псалма, зауважує, що віруючі люди, які звинувачують Творця, все одно продовжують довіряти Йому. Ось у чому сіль біблійних докорів: плач і нарікання не виключають вірності Богові, вони її супроводжують.

Людська молитва Бога

На Хресті, в останні години Свого земного життя, Господь Ісус Христос волає: «Боже Мій, Боже Мій! для чого Ти Мене залишив?» (Мф. 27:46). Що це? Це перший рядок 21-го псалма – давнього плачу, який знав напам'ять кожен юдей.

Христос кричить, переживаючи людський досвід покинутості та мовчання Небес у той момент, коли фізичний біль сягає межі.

Якщо Син Божий у Своїй людській природі вимовив ці слова, дивно було б заперечувати нашу можливість скаржитися Богові на тяготи життєвого хреста.

Псалом, у якому немає втіхи

Більшість плачів із Псалтиря все одно мають світлий відтінок. Автор кричить, скаржиться – а потім, ближче до кінця псалма, згадує про Бога і завершує викривальну промову словами надії. Але з цього правила є виняток. Псалом 87-й, навпаки, починається із закликання до Господа, а закінчується словами: «Ти віддалив від мене друга і ближнього; знайомих моїх не видно» (Пс. 87:19). І все. Жодного повороту до світла і фінального: «Але я все одно буду славити Тебе». Темрява в душі автора залишається темрявою до останнього рядка.

Цей псалом – доказ того, що Бог не вимагає від скорботної людини вистави бадьорості. Можна закінчити молитву в мороці, в непроглядній темряві.

Присутність такого тексту в Писанні – вже втіха: отже, цей біль має місце, його не потрібно намагатися приховати.

Відмінність плачу від зневіри

Тут важливо не сплутати плач із зневірою. Плач – це біль, кинутий в обличчя Богові, звернений до Нього, який все ще чекає відповіді. Зневіра – це біль, який замикається всередині людини, яка перестає комусь скаржитися, бо не вірить, що в цьому є якийсь сенс.

Преподобний Силуан Афонський п'ятнадцять років мучився помислами зневіри, поки одного разу не почув у серці відповідь: «Тримай розум твій у пеклі і не відчаюйся». Тобто – утримуй його в темряві пекла, щоб не грішити. Але водночас – не відчаюйся.

Старець Силуан пояснював пізніше: багато подвижників у стані богозалишеності впадають у відчай і тому не можуть іти далі. А той, хто пам'ятає, що Господь його все одно любить, стоїть твердинею перед мінливими вітрами.

Плачевні псалми дозволяють людині стояти на самому краю темряви, але лицем до Бога.

Бог дозволяє докоряти Йому

Царя Давида, автора найгостріших і найсміливіших псалмів, Писання називає мужем за серцем Божим (1 Цар. 13:14). Бог не відвертається від людини, яка насмілилася докорити Йому в мовчанні. Він вислухав цей докір і дозволив йому залишитися записаним навіки, щоб його міг повторити кожен із нас.

Це означає, що ми можемо принести Богові свою лють, своє «допоки», своє «для чого Ти мене залишив» – і Він прийме наші волання.

Молитва не зобов'язана починатися зі слів подяки. Іноді вона починається з чесних слів докору: «Встань, Господи, чого спиш?» І у відповідь ми почуємо слова Спасителя з Євангелія: «Я з вами в усі дні, до кінця віку» (Мф. 28:20).

Читайте також