Коли відкриють лаврські печери

Зараз саме час замислитися, чому для більшості людей печери Києво-Печерської лаври закриті. Фото: WikiCommons

Щодня вранці та ввечері, а також перед трапезами ми читаємо молитву «Отче наш», у якій просимо: «Нехай святиться ім'я Твоє» (Мф. 6–9). Кожен християнин, щоб бути, за заповіддю Спасителя, світлом цього світу (Мф. 5–16), повинен іти проти його звичаїв і традицій. Бо Христос каже: «Коли хто хоче йти вслід за Мною (тобто хоче бути подібним до Нього), хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мф. 16–24).

Легше це робити, коли поруч є багато людей, які можуть тебе в цьому підтримати своїми молитвами та добрими порадами. Однак дуже важко це робити наодинці, тобто бути першопрохідцем. Ось такою відважною людиною був преподобний Антоній Києво-Печерський та всі інші преподобні, які спочивають у Ближніх печерах Лаври.

Преподобний Антоній заради того, щоб догодити Богові, навчитися підкорювати свої пристрасті та набути чесноти, не побоявся піти за тисячі кілометрів від рідного дому, до Святої Гори Афон. Коли він там духовно зміцнився настільки, що міг і інших людей навчити святої духовної науки, повернувся на батьківщину, щоб тут також насадити виноградник благочестя.

Де він оселився? Не в багатих хоромах, а в печері, яку колись викопав один із перших Київських митрополитів Іларіон. Нині не тільки світські нецерковні люди, а й ченці жадають комфорту і без нього вже не уявляють життя. А преподобні Печерські досі мовчки зі своїх святих мощів продовжують нас викривати та стверджувати, що досягнення комфорту не має бути основним сенсом життя. А в чому ж тоді сенс? У богоспілкуванні та набутті світла благодаті Святого Духа.

Коли ми проходимо довгими лабіринтами печер, то кожен святий, що лежить тут, вчить нас внутрішній боротьбі з собою заради здобуття благодаті.

Кожен із нас також постійно веде подібну духовну боротьбу, але, на відміну від святих, які виходили з цієї боротьби переможцями, ми зазвичай виходимо з неї переможеними. На жаль, при цьому ми ухиляємо своє серце «в бік зла, щоб чинити нечестиво разом із беззаконними людьми, що коять гріх» (Пс. 140–4). Тобто ми по-різному починаємо виправдовувати свої гріхи: всі грішать, а чому мені не можна? Хтось пояснює гріхи молодістю і думає каятися тільки в старості.

Багато людей грішать тому, що маловірні й бояться виділятися серед інших праведним життям, а дехто надмірно дбає про своє здоров'я й боїться зашкодити йому стриманістю.

Однак що більше ми себе бережемо й жаліємо, задовольняючи свої пристрасті, то більше духовно й фізично калічимо. Ми перетворюємося на сіль, яка втратила свою силу і яку викидають, щоб топтали її люди (Мф. 5–13). Що більше ми зрікаємося себе, долаємо свої душевні й тілесні недобрі звички, то більше в нашому серці накопичується любов, милосердя та радість.

Отже, дорогі брати і сестри у Христі, зараз, коли доступ до мощей преподобних для більшості людей закритий, саме час замислитися, чому так сталося? Чи не тому, що всі преподобні отці є мовчазними викривачами лукавства, брехні та злоби цього світу? Або, може, тому, що ми їх прогнівили своєю байдужістю, малодушністю, маловір'ям?

У будь-якому разі, нам варто старанніше взятися за справу боротьби з гріхом усередині себе. А там, дивись, і печери знову відкриються.

Читайте також

Таємниця нічного поєдинку в кам'янистій ущелині

Патріарх залишився сам перед смертельною небезпекою. Таємничий Борець з'явився з темряви, щоб подарувати йому нове ім'я, залишивши по Собі пам'ять на все життя.

Дух антихриста всередині церковної огорожі

Зовнішні праведники розіп'яли Христа, не вважаючи себе злодіями. Той самий механізм діє і сьогодні – всередині церковної огорожі.

Час не стер образи святого на найкращого друга

Святитель Григорій Богослов десятиліттями ображався на того, хто був йому дорогий – і не переставав його любити.

Гіркі сльози пораненої природи

​Людство оголосило себе безжальним господарем планети. Досвід святих отців повертає нас до дбайливого діалогу з живим Божим світом.

Сором надів маску покаяння і обдурив нас

Після сповіді гріхи прощені, а легше не стає. У чому різниця між покаянням і токсичним почуттям провини?

Майстер, чию останню ікону дописав ангел

Хлопчиком він бачив, як чудесно проявилася ікона в вівтарі. Старцем – як так само чудесно допишеться і його власна.